Хто такий митрополит Петро?  Петро святитель, митрополит Московський. Вшанування та прославлення митрополита Петра

Коротке життя святителя Петра, митрополита Московського і всієї Русі

Святий мит-ро-по-літ Петро ро-дил-ся на Во-ли-ні від бла-го-че-сти-вих ро-ді-те-лей. Дві-на-дцяти років по-ступив у мо-на-стир. Досягнувши священства, він за бла-го-словен- ням сво-е-го на-став-ни-ка видалив-ся з мо-на-сти-ря і ос- но-вал обитель у поїде-нен-ному місці на бе-ре-гу ре-ки Ра-ті. Тут він так прославився по-дви-га-ми бла-го-че-стія, що зробив-ся з-вест-ним всієї Во-ли-ні. У 1308 році пат-рі-арх Кон-стан-ти-но-польський зводив св. Петра на Російську мітро-полію. Багато труд-но-стей випробував пер-во-свя-ти-тель в го-ди управ-ле-ня. У страждав під татарським ярмом Російської Землі затверджував істинну віру, закликав ворожих князів до світу -лю-бію та єдності.

У 1325 році свт. Петро на прохання Іоан-на Ка-ли-ти пе-ре-нес мит-ро-по-ли-чью ка-фед-ру з Вла-ди-ми-ра до Москви, що мало важливий -ное зна-чення для всієї Російської Землі. Свт. Петро про-ро-че-ськи пред-ска-зал осво-бож-де-ние від та-тар-ського-га ярма і майбутнє воз-вы-ше-ние Москви як центр-тра всієї Росії.

Свя-ти-тель Петро, ​​мит-ро-політ Мос-ков-ський, помер-чал-ся 21 де-каб-ря 1326 го-да. (Сві-де-ня про нього по-мі-ще-ни 21 де-каб-ря.) Перше пере-не-се-ня його мо-щей було 1 липня 1472 року, то -Ді ж уста-нов-ле-но празд-но-ва-ня. Друге пе-ре-не-се-ня мо-щої свя-ти-те-ля Пет-ра було після освя-чення знову по-стро-ен-ного Успен-ско- го со-бо-ра, 24 ав-гу-ста 1479 го-да, а празд-но-ва-ня 1 липня було від-ме-не-но. З-вест-но так-же празд-но-ва-ня про-яв-ле-ня мо-щої свя-ті-те-ля Пет-ра (4 ав-гу-ста) по слу-чаю яв-ле -ня су-пру-ге Іоан-на Гроз-ного (1533-1584) ца-ри-це Ана-ста-сії (1547-1560). Свя-ти-тель Петро явив-ся ца-ри-це Ана-ста-сії і не розрі-шив ні-кому розкривати свою труну. Він велів за-пе-ча-тати труну пе-ча-тью і вста-но-вити свято-ник.

Від свя-ти-те-ля Пет-ра зі-хро-ні-лось три послання. Перше - до свя-щен-ни-кам з уве-ща-ні-єм до-стій-но про-хо-дити пас-тир-ське слу-же-ня, старанно-но па-сти ду-хов -них дітей. Воно за-кан-чи-ва-є-ся з-ло-же-ні-єм цер-ків-но-го за-ко-но-по-ло-же-ня про вдов-их свя-щен-ня -ках: з це-ллю огорож-де-ня їх від на-ре-ка-ня і спокус-нів їм пред-ла-га-лось по-селя-ся в мо-на-сти-рях , А де-ти повинні б-ли опре-де-ляться на виховання і навчання в монастирські школи. У другому по-сланні свя-ти-тель при-зи-ва-є свя-щен-ників бути істи-ни-ми пас-ти-ря-ми, а не на-ем- ні-ка-ми, за-бо-ти-ся про укра-шення се-бя хри-сті-ан-скі-ми і пас-тир-скі-ми доб-ро-де-те-ля-ми . У третьому посланні свя-ти-тель Петро сно-ва да-ет на-став-ле-ня свя-щен-никам про їх пас-тир-ських обов'язків, а світян уве-ща-ет ис-пол-нять за-по-ве-ді Христа.

Ви-да-ю-ща-я-ся цер-ків-но-го-судар-ствен-на де-я-тель-ність свя-ті-те-ля Пет-ра вже совре-мен-ні-кам так -ва-ла ос-но-ва-ня порів-ни-вати його зі свя-ти-те-ля-ми, і. Голов-ний по-двиг свя-ти-те-ля Пет-ра - бороть-ба за єдність Рус-ського го го-сударства і бла-го-слов-ня Моск-ви як со-бі-ра-тель-ні-ци Російської зем-ли .

Повне життя святителя Петра, митрополита Московського і всієї Русі

Свя-ти-тель Петро, ​​мит-ро-по-літ Мос-ков-ський, ро-дил-ся на Во-ли-ні від бла-го-че-сти-вих ро-ді-те-лей Фе- о-до-ра та Єв-прак-сії. Ще до народження си-на в сон-ному ві-де-ніі Господь відкрив Єв-прак-сії бла-го-дат-ну пре-ди-з-бран-ність її си-на . У 12 років юний Петро поступив у монастир. До того часу він успішно вивчив книжкові науки і з особливістю ревністю став виконувати монастирські по слу -ша-ня. Багато часу приділяв майбутній свя-ти-тель уні-ма-тель-но-му вив-ченню Свя-щен-но-го Пи-са-ня і взу- чил-ся іко-но-пи-са-нію. Іко-ни, на-пи-сан-ные іно-ком Пет-ром, раз-да-ва-лися бра-тії і по-се-ща-шим мо-на-стир хри-сти-а-нам. За доб-ро-де-тель-не по-рух-ні-че-ське життя ігу-мен обі-те-ли ру-ко-по- ло-жив іно-ка Пет-ра в сан ієро-мо-на -ха. Після багатьох років по-рухів у мо-на-сти-рі ієро-мо-нах Петро, ​​ви-про-сив бла-го-слове-ня ігу-ме-на, залишив обитель у по-іс-ках уеди-нен-ного місця. На річці Ратс він по-ставив кел-лію і став під-ви-зати-ся в безмовній. Згодом на місці по-дви-гов об-разо-вал-ся мо-на-стир, на-зван-ний Но-во-двор-ским. Для приходив-ших ченців був побудований храм в Ім'я Спа-са. З-бран-ний ігу-ме-ном, святий Петро лагідно наставляв ду-хов-них чад, ні-коли не гнівався на про-ви-нів-ше- го-ся іно-ка, словом і прикладом поучав братію. Про доб-ро-де-тель-ном ігу-мені-по-рух-ні-ку стало-вест-но да-ле-ко за пре-де-ла-ми обі-ті-ли. Нерідко в мо-на-стир при-ходив Га-лицький князь Юрій Левович, щоб почути ду-хов-ні на-став-лення свя-то-го по-рух- ні-ка.

Одного разу житель по-се-тил Вла-ді-мир-ський міт-ро-по-літ Мак-сим, об-ходив-ший Російську зем-лю зі словом по- вчення та на-зи-да-ня. При-ні-мая свя-ти-тель-ське бла-го-слов-ня, ігу-мен Петро приніс у дар на-пи-сан-ний їм образ Успі-ня Пре-святої Бо-го-ро-ді-ци, пе-ред ко-то-рим свя-ти-тель Максім до кінця свого життя молився про спа-се вверень -ний йому Богом Російської землі.

Коли мит-ро-по-літ Мак-сім помер-чал-ся, Вла-ди-мир-ська ка-фед-ра деякий час залиша-лася неза-ня-тою. Великий князь Володимирський, а ним був у цей час святий Міхаїл Тверський (пам'ять 22 ноября), направив до пат-рі-ар-ху Кон-стан-ти-но-поль-сь-кому сво-е-го спо-ру-ні-ка і еди-но-миш-лен-ні-ка ігу-ме-на Геронія з проханням про поставлення його на Російську мітролію.

По совє-ту Га-лиц-ко-го кня-зя Юрія ігу-мен Петро також від-прав-вил-ся до Кон-стан-ти-но-поль-ського пат-рі-ар -ху для при-ня-тия свя-ти-тель-ської ка-фед-ри. Бог вибрав для окорм-лення російської Церкви святого Петра. Пли-ше-му Чор-ним мо-рем Ге-рон-тию ніччю під час бу-ри яви-лась Божа Матір і ска-за-ла: “На-прас-но тру- дишь-ся, сан свя-ти-тель-ський не до-ста-нет-ся тобі. -Діде на прес-стол Російської мит-ро-по-лии ". Сло-ва Бо-жи-ей Ма-те-рі в точ-но-сті ис-пол-ні-лись: пат-рі-арх Кон-стан-ти-но-польський Афа-на-сій (1289 -1293) з со-бо-ром воз-вів на Російську міт-ро-по-лію свя-ті-те-ля Пет-ра, пе-ре-дав йому свя-ти-тель-ські об-ла -че-ня, жезл та іко-ну, при-ве-зе-ні Ге-рон-ті-єм. Після повернення в Росію в 1308 році міт-ро-політ Петро на протязі го-да перебував у Ки-е-ві, а потім пе-ре-їхав до Вла-ді-мир.

Багато труд-но-стей ви-питав пер-во-свя-ти-тель в перші го-ди управ-ле-ня Російської мит-ро-по-лі-ей. У стра-дав-шей під татарським ярмом Російської землі не було твердо-го по-ряд-ка, і свя-ти-лю Пет-ру при-ход-ді -лось ча-сто мі-няти мі-ста сво-е-го пре-би-ва-ня. У цей пе-рі-од осо-бен-но важ-ни були труди і за-бо-ти свя-ти-те-ля про утвер-дже-ніе в госу-дар-стві ис- тин-ної віри і моральності. Під час постійних об'їздів єпархій він невпинно навчав народ і дух про строгому зберіганні християнства. ан-ско-го бла-го-че-стія. Враж-до-вав-ших кня-зей він закликав до світ-лю-бію і єдності.

У 1312 го-ду свя-ти-тель здійснив по-їзд-ку в Ор-ду, де по-лу-чив від ха-на Уз-бе-ка гра-мо-ту, охра-няв- шую пра-ва рус-ського ду-хо-вен-ства.

У 1325 го-ду свя-ти-тель Петро на прохання ве-лі-ко-го кня-зя Іоан-на Да-ні-ло-ві-ча Ка-лі-ти (1328-1340) пе-ре -ніс міт-ро-по-лі-чью ка-фед-ру з Вла-ді-мі-ра до Москви. Це со-би-тие мало важливе зна-чення для всієї Російської землі. Свя-ти-тель Петро про-ро-че-ски пред-ска-зал осво-бож-де-ние від та-тар-ского ярма і майбутнє воз-вы-ше-ние Москви як центру всієї Росії.

За його бла-го-словен-ням у Мос-ков-ському Крем-лі в ав-гу-сті 1326 го-да був за-ло-жен со-бор на честь Успі-ня Пре-святої Бо -го-ро-ді-ци. Це було глу-бо-ко зна-ме-на-тель-не бла-го-сло-ве-ние ве-лі-ко-го Пер-во-свя-ти-те-ля Російської зем- чи. 21 грудня 1326 року свя-ти-тель Петро відійшов до Бога. Святе те-ло пер-во-свя-ти-те-ля було по-гре-бе-но в Успен-ском со-бо-ре в ка-мен-ном гро-бу, ко-то- рий він сам приготував. Мно-жество чу-дес з-вер-ши-лось по мо-літ-вам угод-ні-ка Бо-жия. Багато ис-це-ле-ня со-вер-ша-лись тай-но, що свід-те-тель-е про глу-бо-кому сми-ре-нии свя-ти-те-ля так -Аж після смерті. Глу-бо-е по-чита-ня пер-во-свя-ти-те-ля Російської Церкви від дня його пре-став-ле-ня утвер-жда-лось і рас-про-стра -ня-лось по всій Російській землі. Через 13 років, в 1339 го-ду, при свя-ти-ті Фе-о-гно-сті, він був при-читаний до ли-ку святих. Біля гробу свя-ти-ля кня-зя ці-ло-ва-ли хрест на знак вір-но-сті ве-ли-кому кня-зю Мос-ков-ському. Як осо-бо шанований по-кро-ві-тель Моск-ви свя-ти-тель при-зи-вал-ся в сві-де-те-ли при складання го-судар-ствен -них до-го-во-рів. Нов-го-род-ци, що мали пра-во з-би-рать се-бе вла-дик у Святої Со-фії, після при-со-є-не-ня до Москви при Іоанні III клят-вен-но обіцяли ставити сво-их ар-хи-епи-ско-пов тільки біля гро-бу свя-ті-ля Пет-ра чу-до-твор-ця. При гробі свя-ти-те-ля на-ре-ка-лись і з-би-ра-лися російські пер-во-свя-ти-ті-лі.

Про нього по-сто-ян-но упо-ми-на-ють російські ле-то-пі-сі, ні од-но зна-чіль-не го-судар-ство-не на-чи-на -ня не про-хо-ди-лось без мо-літ-ви біля гро-бу свя-ті-те-ля Петра. У 1472 і 1479 го-дах со-вер-ша-лось пе-ре-не-се-ніе мо-щої свя-ті-те-ля Петра. У пам'ять цих подій уста-нов-ле-ни празд-но-ва-ня 5 ок-тяб-ря і 24 ав-гу-ста.

Свят-но-ва-ня в один день на честь все-рос-сій-ських свя-ти-те-лей, і Іо-ни уста-нов-ле-но пат-рі-ар-хом Іовом 5 ок-тяб -ря 1596 року. Свя-ти-тель Філіп при-чис-лен до них в 1875 го-ду по хо-да-тай-ству свя-ті-те-ля, міт-ро-по-лі-та Мос-ков-ського (па-м'ять 31 березня і 23 вересня), а свя-ти-тель - в 1913 році.

Святкуючи пам'ять свя-ти-телів в один день, Церква воз-да-ет кожному з них рів-ну честь як небес-ним по-кро-ві-те-лям го -Ро-да Моск-ви і мо-літ-вен-ні-кам за наше Батьківщину.

Величення святителям Московським

Величаємо вас,/ святітелії Христові/ Петре, Алексії, Іоно, Філіппі та Єрмогені,/ і шануємо святу пам'ять вашу:/ бо ви молите за нас// Христа Бога нашого.

Молитва святителю Петру, митрополиту Московському, всієї Росії чудотворцю

О великий святитель, преславний чудотворче, Російські Церкви первопрестольничі, града Москви хранителю і за всіх нас усердний молитви, отче наш Петро! До тебе смиренно припадаємо і молимося: простягніть твої руки до Господа Бога і помолимося за нас, грішні й негідні раби Його: нехай милість Свою визволить нам на спасіння. Його благи, а нехай оградить нас. Миром, братолюбством і благочестям від усіх спокус ворога диявола, і дарує нам бути вірними чадами твоїми, не по імені так само, а й усім життям нашим. Їй, угодник Божий! Почуй нас благоустрою, і будемо всім нам помічник і заступник у всяких бідах і напастех, не забудь нас і в годину смерті нашої, коли наипаче твоєї заступи будемо потрібні, так, за допомогою ми ні, скінчу благу одержати і Царство Небесне успадкувати, що славить дивного у святих Своїх Бога нашого, Отця і Сина і Святого Духа, у віки віків. Амінь.

Канони та Акафісти

Акафіст святителю Петру, митрополиту Московському, всієї Росії чудотворцю

Кондак 1

Обраний і дивовижний у чудесах святителю, Російській Церкві першопрестольницький, і старанний про душі наших молитовника, отче наш Петре! У піснях вихваляємо тебе з любов'ю, святого заступника нашого: ти ж, бо маючи сміливість до Господа, твоїм небесним предстанням, від всяких нас бід свободи, та кличемо: Радуйся, святителю Петре, великий чудотворче.

Ікос 1

Ангелоподібно на землі пожив ти, святине отче, і як ангел благий хранитель Вітчизні твоєї явився не тільки в житті твоєму, але по чесному успіні твоїм, благотворячи людом ти схожим, від яких чуєш благохвалення така: Радуйся, корені благого гілці багатоплідна. Радуйся, перш за народження твого, видінням божественним, що народила ти в обранця Божого вказаний. Радуйся, бо в утробі матір освячений. Радуйся, бо народжений твоєю благодаттю Духа Святого освічений. Радуйся, бо Божа благодать вибрана. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 2

Які бачили чесні батьки твої, Петре богообрання, бо косно в книжковому вченні процвітав ти, про це тужаху. Це ж на Божий погляд, та не від чоловіка, але згори від Бога, навикнеш небесному вченню, бо з'явився тобі чоловік світлий, у святительські ризи зодягнений, рукою торкнувся твого язика, благословенням своїм дозволи твою косність, і сповни ти розуму, як співати тобі розумно Богові: Алилуя.

Ікос 2

Розум небесний над тобою дарувався, угодник Божий, яким добре зрозумів ти, бо вся червона світу цього скоро минають: тим же, двадесятилітню ти сущу, мир і вся блага його залишив ти, і зажелів ти чернець бути і Єдиному Христу працювати. Про це тебе хвалимо і кличемо: Радуйся, землі Волинські святе прозябіння. Радуйся, всієї країни Російська духовна лепото. Радуйся, бо сходження від чесноти до чесноти невидимо чиниш. Радуйся, досконалості про Христа богомудренно здобутий. Радуйся, слухняності добрий провіднику. Радуйся, бо смирення Христового вірний наслідувачу. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 3

Силою Божою укріплюймо, отче Петре, вся послушність монастирська добре проходиш в обителі, і як зірка богосвітла, сяяв ти чеснотами євангелськими серед братії твоєї: тим же священства саном поважний був Ти, і непорочно приносив Алілуя.

Ікос 3

Маючи помисел чистий і непорочну душу, Петре богоблаженні, святі ікони зображати навчився ти, і був ти зограф благоговій, діло рук своїх присвячуєш Богові, що писані тобою ікони чудеса багатьма прослави; цього ради хвалебно кричиш ти: Радуйся, роботящий благословенний, трудишся на славу Божу. Радуйся, бо труди твоя святі Богом прославлені суть. Радуйся, божественному євангелістові Луце в іконописанні наслідуваний. Радуйся, ікони Пресвятої Богородиці добре написаний. Радуйся, бо в твоїй душі образ Божий добре зобразив. Радуйся, серце твоє до храму Трійпостасного Бога посвятивого. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 4

Бурі пристрастей уникнувши, отче Петре, до тихого притулку безмовності корабель душі твоєї направив Ти, і з благословення настоятеля твого, в місці безмовному, на річці Раті, оселився Ти, та єдиний Єдиному Христу попрацюєш у пісті та молитві, оспівуючи Алілуя.

Ікос 4

Люди, які чули благочестивість про твоїх доброчесних, Петре преподобне, приходу до тебе, благословення і молитов від тебе шукає, яких люб'язно приймав, і обитель чернечу на річці Раті влаштував, а в ній же рятуючись багатьма твоїм настановою. Тим же, що сотворившого і навчившего, ублажаємо тебе і глаголем: Радуйся, непопустивий загинути Богом врученим тобі вівцям. Радуйся, організатору добрий гуртожитки іночеського. Радуйся, учителю преладний благочестю християнському. Радуйся, піднесений на висоту духовної досконалості. Радуйся, досягнувши глибини смирення християнського. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 5

Боготечне світило бувши, волею Пастиреначальника Христа, на свічниці Церкви Всеросійська поставлений був ти, Петре богоносні, та світиши Батьківщині твоєму земному, і приводиш до Сонця Правди люди російські, навчаючи їх благочесно оспівувати Пресвятій Трійці: Аллі.

Ікос 5

Відчувши патріарх Царяграда, святійший Афанасій, бо дивовижною пахощами виповнився весь храм, коли до нього ввійшов Ти, Петре досточудно, пізнавши обранця Божого, гідного воістину сану святительського, і постави в митрополита Київського, і всієї Росії. Цьому ж буваючому, просветися лице твоє світлом небесним: ми ж дивуєшся такому чудесі, кричимо ти: Радуйся, архієреє Божий, від Пастиреначальника Христа прославлений вище. Радуйся, ієрарше Христовим, дарами Святого Духа сповнений. Радуйся, апостолів наступника і святителів співпрестольниче. Радуйся, бо в Росії країною світлом розсудливості розсіяний. Радуйся, паству Всеросійську духовно добрий. Радуйся, світлоносний первопрестольник у ній колишній. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 6

Проповідав Ти пастві твоїй невтішне євангелське вчення, святиню приснопам'ятній, і всіх навчав Ти мир і мати між собою: світу любитель бувши, що ворогував на тебе в любов, привів Ти лагідністю і незлобством твоїм, бо всій пастві твоїй радіти за тебе, і хва Алілуя.

Ікос 6

Засяяв Ти в країні Росій світлом добрих діл твоїх, святиню отче наш Петре, і єретична кукіль не ліносно викорінюєш в пастві твоїй: чада твоя повчаючи православно вірувати в Триєдиного Бога, що і нам вселяє благохвалітий . Радуйся, мечу обожу гострий, брехні посікай. Радуйся, православ'я наставниче, всіх повучав троїчному поклонінню. Радуйся, бо єретикам протиборчим, бадьоро стоячи на сторожі святі Христові Церкві. Радуйся, вдов та сиріт милостивий живителю. Радуйся, кривдних і гнаних безсторонній предстателю. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 7

Хоча ворог спасіння людського порушити мир душі твоєї, святителю богоугодне, зводить на тебе наклепника хибного, Тферського єпископа Андреа, що глаголав на тебе праведного беззаконня. І твоя правда, як сонце опівдні, засіявши на соборі, а наклепник злий посоромлений бути, і гідне за ділом своїм отримай, ти ж вдячно взивав до Господа: Алилуя.

Ікос 7

Ново місце престолу твоєму святительському вибрав ти, угодниче Божий, у граді Москві: бо полюбивши лагідного і боголюбного її князя Іоанна, там оселився еси, і церква кам'яну, в ім'я Успіння Пресвяті Богородиці, тамо соорудитиля град той славний буде, святителі в ньому поживуть і Бог у ньому прославиться, і як кості твоя в ньому будуть покладені. Це пророцтво твоє, що виповнилося, бачаче, радісно приносимо ти ця благохвалення: Радуйся, царству Російському основу міцну покладний. Радуйся, першопрестольний місто Москву благословенням твоїм освятивий. Радуйся, прозорливе богоосвічене, майбутнє, як справжнє, провидево. Радуйся, храм Пресвятої Богородиці, чесного та славного Її Успіння, основний. Радуйся, бо в ньому труну собі влаштував. Радуйся, свято і богоугодно на землі поживний. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 8

Мандрівника і прибульця в світі цьому собі мислячи святителю отче наш Петре, своїми руками труну кам'яну собі влаштував Ти, і вину згадував Ти про кінець твій, до нього приготовлявся Ти молитвами безперестанними, кликаючи Богові в розчуленні сердечному: Алилуя.

Ікос 8

Весь у Бозі був, годину кончини твоєї бачив духом, отче Петре, і Божественну Літургію звершив, за всіх живих і померлих помолився ти, собі ж брашному негиблому Пречистих Христових Таїн нагодував єси, і милостиню багато злишився і убогим, Наречений Безсмертного Христа. Це згадуюче, дивуємося прозорливості твоєї, і глаголем: Радуйся, добрий наказ для душі твоєї приймай. Радуйся, що з Христом жити на віки забажавий. Радуйся, божественною любов'ю страх смертний переможний. Радуйся, мирно й радісно година смерті твоєї. Радуйся, бо праведний і непорочний земний чин чинив. Радуйся, бо успіння подібне до винагороди твоїм трудом, від Господа здобув. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 9

Усі царедворці великого князя Іоанна зібралися до одра твого, святителя Христового: ти ж, через найстарішого з них Протасіа, мир і благословення Боже великому князю Іоанну дав ти, не бувши тому в граді, і з світлим обличчям здійняв горе преподоби еси, і тако в молитві Богові душу твою зрадив ти, що ангели святі в Горні обителі піднеси, зі співом радісним: Алилуя.

Ікос 9

Витії любомудрості прославляють славних світу цього діяння, ми ж твоїм житієм чесним красуємося, святителю Божий, і прославляємо твоє святе свято і багато чудес, тобою вчинена і зроблена від роду в рід: воістину бо не отче чудотворець іменуеш Такі: Радуйся, бо в молитві старанний дух твій Богові зрадиш. Радуйся, чесним похованням від великого князя Івана поважний. Радуйся, бо в храмі Богоматері святий жертовник маєш. Радуйся, дивним баченням, що не віруєш у святість твою, у віру обернений. Радуйся, бо з одра похоронного благословляєш паству твою видно. Радуйся, що в гробі, тобою приготованому, мирно спочиваєш. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 10

Спаса Христа благати не престай за град і люди, які шанують тебе, угодниче Божий, святині отче наш Петре. Тобі бо дарує нам Господь помічника і предстателя у всяких бідах і напастех, і труна твоя свята зробила лікарню безплатну недуг людських: до нього з вірою й любов'ю припадає, волаємо прославленому тя і дивному у святих своїх Богові: Алилуя.

Ікос 10

Стіною молитов твоїх небесних, першопрестольний град Москва благодатно огороджується, і світло красується, маючи в собі багатоцілющу раку святих твоїх мощей, Петре чудотворче, як крин нетлінням процвілих, і пахощі святині випромінюють: ким же поклоняється а не пізнаний. Радуйся, бо зцілення багато від святих твоїх мощей вичерпуєш. Радуйся, юнакові розслабленого й нерухомого біля труни твого здоров'я возставивий. Радуйся, сляченого і аж ніяк не схилятися до немоглого, таможе прямо ходити сотворивий. Радуйся, глухому слух отверзий. Радуйся, бо сліпому зір милосердно дарований. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 11

Спів молебний не замовкне бути при труні твоїй, святителю отче наш Петре, від дня чесного преставлення твого до сьогодення, що чудесами свідчать святість твою, що вся Російська Церква сповідує ясно: ми ж, чада твоя і вівці словесні Небеса і на землі, подякуючи криком святих Святійшому Христу Богу: Алилуя.

Ікос 11

Світлоподавальний світильник Божої благодаті, воістину являєшся і по смерті, Петре чудотворче: тим самим, сяйвом чудес твоїх осяяємо, з любов'ю вшановуємо святу твою пам'ять, як торжество віри і благочестя, і від старанності нашого приносимо ти співу така: Радуйся ліностний наслідувачу. Радуйся, першого ієрарха Російського Михайла гідний наступник. Радуйся, спадкоємцем твоїм у святительстві добрий помічник. Радуйся, за всіх людей російських старанний молитовник. Радуйся, віри правдиві і образі лагідності духовні. Радуйся, лікареві безоплатний і цілюще поблажливий. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 12

Благодать Господню і вчасну допомогу випроси нам, угоднику Божий, у дні безпорадності нашого і буди нам у скорботах утішник, у бідах заступник, у недугах лікарю, туні подавай нам дари цілющі від святих твоїх мощей, до яких старанно притікаємо, не тщ ущернені тобою волаємо Богу хвалебно: Алилуя.

Ікос 12

Співаючи чудеса твоя і багато співчуття твоє до людей, отче наш Петре, старанно просимо твого багатопотужного до Господа предстальства: бо май, як молитва твоя, подібно до фіміаму сходить перед Вседержителя Бога, і зводить на нас Його благословення, допомогу і милість. Тож і волаємо до тебе: Радуйся, Пресвяті Трійці вірний сповіднику. Радуйся, Пресвяті Богородиці неабиякий служителю. Радуйся, ангельських воїн співбесідниче. Радуйся, бо всіх святих друже. Радуйся, бо від гірських висот до земнородних милостиво приникай. Радуйся, душі та тілеса наша благоутробно лікуй. Радуйся, святине Петре, великий чудотворче.

Кондак 13

О, чудотворче преславний, і помічник усім нам швидкий і милостивий, святителю отче наш Петре! Милостиво приймає це мале моління наше, на похвалу тобі принесене, благай Господа Бога дарувати нам тілесне здоров'я і душевне спасіння, та в Царстві Небесному сподобимося співати Йому зі святими: Алилуя.

Цей кондак читається тричі, потім ікос 1-й і 1-й кондак

Молитва

О, великий святителю, преславний чудотворче, Російській Церкві першопрестольницький, града Москви хранителю і за всіх нас старанний молитовник, отче наш Петре! До тебе смиренно припадаємо і молимося: простягни руці твої до Господа Бога, і помолися за нас грішні й недостойні раби Його: нехай милість Свою пробавить нам і пошле нам усі благопотребні до тимчасового життя і вічного спасіння нашого дари доброти Його, особливо ж нехай захистити нас миром, братолюбством і благочестям від усіх спокус ворога диявола, і дарує нам бути вірними чади твоїми, не на ім'я тільки, а й усім життям нашим. Молимо тебе, святиню Христову, проси твоїм предстательством у Небесного Владики: Стражденну країну Російську від лютих безбожник і влади їх нехай свободить, і нехай поставить престол православних правителів; вірних рабів Його, в скорботі та в смутку день і ніч тих, що кричать до Нього, багатохворий крик нехай почує і нехай виведе від смерті живіт наш. Їй, угоднику Божий! Почуй нас благоутробно, і буди нам помічник і заступник у всяких бідах і напастех, не забудь нас і в годину кончини нашої, коли набагато твого заступу вимагатимемо: нехай за допомогою молитов твоїх святих, сподобимося і ми грішні, кончину благу одержи, успадкувати, що славить дивного у святих Своїх Бога нашого, Отця, і Сина, і Святого Духа, на віки віків. Амінь.

Олександр Ракітін. Митрополит Петро: Камінь, на якому стоїть Москва.

Не в зручному розташуванні - на перехресті торгових потоків і водних артерій - секрет піднесення Москви над більш славетними та давніми містами Русі. А в завіті святителя Петра, першого митрополита Московського: бути Москві доти, доки стоїть Успенський собор і «мої кістки в ньому будуть покладені». З митрополита Київського та всієї Русі Петра починається Москва: на запрошення великого князя Івана Калити він приїжджає з Володимира Великого до колишнього тоді заштатного містечка удільного князівства і закладає Успенський собор.

4 серпня 1326 року «преосвященний митрополит Петро заклав на Москві першу кам'яну церкву в ім'я Успіння Богородиці за князя Івана Даниловича», – так розповідає Єрмолінський літопис.

Це, здавалося б, проста подія (сучасні археологи небезпідставно вважають, що в Москві кам'яні церкви і до Івана Каліти будували) мало для російської історії дуже важливі наслідки. За часів роздробленості Русі, князівських усобиць і ворожнечі Петро, ​​митрополит всієї Русі, закладав основи політичної та релігійної влади Москви – тоді ще невеликого містечка маленького питомого князівства. Він переїхав із Володимира, столиці Північно-Східної Русі, до Москви і подумував перенести туди ж і митрополію. Передбачав майбутнє митрополит, тому й віддав перевагу Москві та московському князю Івану Даниловичу Каліті.

Переїхавши, митрополит переконав великого князя у необхідності зведення у Кремлі храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці, аналога Успенського собору у Володимирі-на-Клязьмі. Відомі пророчі слова митрополита Петра Іванові Каліті: «Якщо послухаєш мене, сину мій, то й сам прославишся з родом твоїм більше за інших князів, і град твій буде славний перед усіма російськими градами, і святителі поживуть у ньому, і зійдуть руки його на плещі ворогів. його, і прославиться Бог у ньому». Так воно й вийшло. Митрополит Петро заклав міцне підґрунтя майбутньої величі Росії та майбутньої її цілісності.

Швидко росли стіни храму. Радів великий князь, але одного разу «трапилося христолюбному великому князю Івану Даниловичу з якоїсь причини проїжджати верхи біля річки Неглинної… Раптом побачив великий князь… високу і величезну гору, верх тієї гори був весь покритий снігом. Він же побачив це, і здивувався йому, і показав рукою вельможам, що були з ним, і всі дивувалися про надзвичайну гору. І раптом вони бачать: сніг, що лежав на вершині гори, незабаром став невидимий. Після цього вони довго вдивлялися, і величезна і висока гора також стала невидимою. Про все це було розказано великим князем святителю Божому Петру.». І тоді митрополит пророкував свою смерть.

Про довге багатотрудне життя і діяння першого святителя московського Петра оповідають два стародавніх літературних джерела – житія святого Петра. Перше написане його сучасником, єпископом Ростовським Прохором, одразу після смерті святителя, в ньому засвідчені чудеса, що відбувалися біля його труни. Друге життя митрополита Петра складено одним з його наступників – святим митрополитом Кіпріаном і вміщено в «Ступіньній Книзі». Обидва життя важливі, але більше цінується перше – як свідчення сучасника, написане коротко, щиро і просто.

Відомо, що Петро народився Волині у другій половині XIII століття. Його батьків звали Феодор та Євпраксія. Ще до народження сина Євпраксія бачила дивовижний сон. Наче тримає вона на руках незвичайного баранчика, у якого між рогами прекрасне дерево, повне запашних квітів, листя та запалених свічок. Священик витлумачив сновидіння однозначно: немовля, що народилося, буде згодом великою окрасою Православної церкви.

У 12 років хлопчик вступив до пустельного монастиря і став ченцем. У монастирі деякий час служив у кухарі і всю монастирську братію носив воду і дрова. Але душа Петра прагнула високого. Наслідуючи це покликання, він побажав навчитися іконному писанню. З юних років Петро вмів домагатися чого хотів, тому незабаром став «іконник дивовижний». Писав ікони Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, пророків, апостолів, мучеників і всіх святих, репрезентуючи кожного «за їхнім образом».

Не було рівних Петру й у старанні «посту та молитві», його вважали зразком у виконанні «слухань монастирських». Набутий праведними працями Петро роздавав на милостиню.

Так минуло кілька років чернечих подвигів Петра. Потім він пішов у відокремлене і безлюдне місце в Галичині, на річці Ратс. Уподобав місце для монастиря і заснував його, створивши насамперед церкву в ім'я Спаса. Недовго залишалося це місце самотнім, швидко поширилася звістка про святе життя Петра. Стали люди з місць ближніх і далеких приходити в монастир на прощу, багато хто залишався, старанно навчаючись у Петра «порятунку душі».

Ставши ігуменом Ратським, Петро не залишив іконопису, створив багато чудових ікон. Одну з них, ікону Богородиці, яка пізніше отримала назву Петровської, він підніс на згадку гостю Ратського монастиря митрополиту Максиму.

У Ратському монастирі виявилися нові чесноти Петра: він був лагідний у навчанні, щедрий і милостивий до жебраків і убогих, що грішили викрив без гніву. Якщо нічим було подати милостиню, роздавав тим, хто просить милостині свої ікони, і віддавав свій одяг.

Неквапливе та розмірене життя за монастирськими стінами, стороною обходять його і мирські турботи, і велика політика. Та не завжди. Коли землі Руської не припиняються татарські грабежі і насильство, криваві міжусобиці князів, непостійний і неміцний великокнязівський престол, важко перебувати осторонь. Навіть пустельному монастирю.

От і митрополит Максим веде життя мандрівника. Роз'їжджає віддаленими єпархіями, не знає, де голову схилити. Північні та південні князі між собою ворогують. Вибереш північ – жителі півдня образяться, і навпаки. На півдні небезпечно – татари, на півночі – великокнязівський престол «по містах гуляє». Перед самою смертю митрополит зупинив свій вибір на Володимирі, там і перестав у 1299 році. Південні князі після його смерті стали писати прохання патріарху Константинопольському - російська Церква тоді від нього залежала, - щоб він затвердив особливу митрополію для південно-західних князівств і зробив її митрополитом ігумена Ратського Петра.

Довго галицький князь Юрій Львович умовляв Петра вирушити до Константинополя, щоб стати митрополитом південно-західних князівств. Тим часом до Константинополя вже плив ігумен Геронтій, ставленик тверського князя Михайла Ярославича. За переказами, Геронтій, який мріяв про митрополію, самовільно взяв архієрейське вбрання та начиння, що належали покійному митрополиту Максиму. Була в нього з собою і ікона Богоматері, писана Петром, подарована свого часу митрополиту Максиму і перейшла у спадок тверському князеві.

Зрештою Петро погодився на подорож. Вирушив він у дорогу пізніше за Геронтію, але прибув раніше. Несподівано для всіх у Константинополі він не тільки був прийнятий з великою честю, а й присвячений ст. митрополити всієї Русі. Не захотів патріарх Константинопольський ділити російську митрополію. «Чув я від деяких у Царгороді, що за істину мені розповіли, – писав у житії митрополита Петра Кіпріан, – що під час посвяти обличчя Петра просвітилося ніби променями сонячними, так що здивувалися всі, хто служив з патріархом, і Першосвятитель, ще більше увірувавши у святість людину Божу, пророчо сказав усьому собору, що воістину, наказом Божим прийшов до нас дивний чоловік цей.

Тим часом ігумен Геронтій на шляху до Константинополя потрапив у сильний шторм, який ґрунтовно сповільнив його подорож. І був йому віщий сон: з ікони, яку він віз у подарунок, вийшла Богородиця і промовила: Хто створив Мій образ, той святитель буде. Під сильним враженням, Геронтій розповів свій сон супутникам. Коли він дістався нарешті до Константинополя, виявилося, що пророцтво Богородиці справдилося – митрополит на Русі вже є. Довелося марнославному ігумену розлучатися з архієрейським вбранням, начинням та честолюбними планами. А подаровану чудотворну ікону патріарх вручив новому митрополиту всієї Русі. Так вона повернулася до свого творця. Пізніше ця ікона, названа Петровською, буде поміщена в боці першоверховних апостолів московського Успенського собору.

Після посвяти Петро вирушив до Києва, пробув там рік і потім переселився у Володимир-на-Клязьмі, де його попередник Максим установив кафедру митрополії. Новий митрополит був дуже холодно зустрінутий північними князями. Чи згадував з сумом митрополит Петро розмірений статутом і укладом час монастирського життя? Багато випробувань чекало на нього в новому сані. Високий сан – найвища відповідальність.

Він бачив татарський набіг у Брянську, і сам змушений був шукати порятунку у храмі. Але у роки як від татарського ярма страждала Русь. Постійно спалахувала кривава міжусобиця між князями. Митрополит Петро докладав усіх сил, щоб зупинити сутички князів, позбавляючи їх благословення на походи один проти одного – серйозний козир, але не єдиний. Багато кровопролиття запобіг митрополиту, але й ворогів нажив чимало.

На нього був посланий до патріарха таємний наклепницький донос, і Петру довелося виправдовуватися на Соборі. Єпископ Тверський Андрій, заздрісний син литовського князя, звинуватив митрополита Петра у «симонії» – продажу церковних посад. Патріарх звинуваченню не повірив, але для розслідування справи надіслав одного зі своїх мудрих та розважливих кліриків, вимагаючи виправдання. У Переславлі-Заліському було скликано Собор, де зібралися представницьке духовенство і російські князі.

Митрополит Петро, ​​вислухавши донос, не став виправдовуватися. Він був готовий покарати, якщо присутні визнають це за необхідне. На щастя, істина перемогла. Всі стали докоряти і сорому наклепника єпископа Андрія. Все, крім митрополита Петра, який сказав єпископові, який оббрехав його, слова любові: «Мир тобі, чадо. Не ти це створив, але давній заздрісник людського роду, диявол. Відтепер бережися брехні, а минуле нехай простить тобі Господь». Єпископ Андрій залишився непокараним. У цьому випадку крім лагідності та смирення митрополит Петро виявив і політичну мудрість, не бажаючи засудженням Тверського єпископа посилювати розбрат між тверськими та московськими князями.

Тим часом нове тяжке випробування готувалося митрополиту Петру. Потрібно було вирушити до Орди, отримати від нового хана Узбека підтвердження колишніх грамот, які звільняли духівництво від данини. Будь-яка подорож до Орди – подорож у невідомість. Ніхто не знав, чим воно скінчиться. Удача і мученицька смерть однаково ймовірні. Бог благословив цю подорож святителя. Хан Узбек зустрів митрополита всієї Русі з великими почестями і видав ярлик, що підтверджував усі колишні права кліру. Цей ярлик зберігся, він навіть надрукований у Зборах державних грамот. Ярлик означав визнання повної свободи православної віри та недоторканність всього церковного, звільнення духовенства від данини, надавав митрополиту право церковного суду, а також призначав страту за порушення всіх вищевикладених правил. Крім того, митрополиту та духовенству ставилося в обов'язок молитися Богові за хана, сімейство та воїнство його.

Випробування Ордою пройшло успішно, зовнішні справи Церкви благополучно влаштувалися. Став митрополит Петро піклуватися про її внутрішній добробут. Об'їжджав єпархії, наставляв і повчав словом і прикладом, викривав супротивників істини. Продовжував із любов'ю писати ікони.

Зберігся дорогоцінний літературний пам'ятник, що належить перу митрополита Петра, – послання до духовенства – «Повчання ігуменів, попів та дияконів». Ця праця, присвячена проблемам віри та моральності, написана коротко і просто. Важко втриматись і не навести кілька витримок цього послання духовним отцям. «Перш за все вам повинно просвітитися цими чеснотами: лагідністю та смиренністю; також дотримуватися всіх непристойних справ, якими світ спокушається…», «…відсікайте<…>від ваших сердець всяку галузь згубну для душі: гнів, лють, заздрість, ненависть, пияцтво, що є корінням усякому злу, і сміховинство». «Якщо самі ви<…>будете творити добрі справи перед Богом, тоді в стані навчите і своїх дітей духовних». І на завершення митрополит закликає пам'ятати, що «блага цього світла ніщо перед Богом порівняно з єдиною душею людською».

Очевидно, були в митрополита Петра та інші літературні праці, але де вони збереглися.

Найважливішим із справ митрополита Петра вважають скоєне на схилі років переселення до Москви. Спочатку митрополит Петро у своїх пастирських об'їздах все частіше відвідував Москву, все довше гостював у ній, нарешті переїхав назовсім. До душі припав йому молодий і честолюбний онук славетного Олександра Невського московський князь Іван Данилович, прозваний Калітою. Князь носив біля пояса шкіряний мішечок з грошима - каліту, з якого щедро обдаровував усіх нужденних. Однак у житії преподобного Пафнутія Боровського, написаному в середині XV століття, збереглася розповідь, що надає щедрості Івана Калити зовсім іншого змісту. «Один із жебраків отримав від нього милостиню і через деякий час знову підійшов. Він удруге дав йому. І знову той, хто просить, підійшов до нього. І втретє дав йому милостиню князь, сказавши: «Візьми ж, ненаситні зіниці!» Той же відповів йому, кажучи: Це ти ненаситні зіниці. І тут царюєш, і там царювати хочеш». На думку Василя Ключевського, добродушний гумор, яким переймуться ця розповідь про бажання князя царювати і на тому світі, не дозволяє сумніватися у його народному походженні.

Однак ми залишили великого князя Московського Івана Даниловича Каліту в той момент, коли він розповідав про своє бачення митрополиту Петру. У відповідь почув князь таке пророцтво: «Гора висока – це ти, князю; а сніг – це я, смиренний. Мені перед тобою треба відійти з цього життя у вічне».

Як сніг танули сили першого святителя московського митрополита Петра. Тільки й встиг він, що закласти собі кам'яну труну в храмі, що будується, і написати ікону Успіння Божої Матері для іконостасу майбутнього собору.

Помер митрополит Петро під час співу вечірні з молитвою на вустах та з піднятими до неба руками. Сталося це 21 грудня 1326 року.

Мощі його поклали до гробниці, яку він собі приготував. Отут і почалися чудеса. За переказами, коли несли митрополита на одрі до Успенського собору для поховання, один іновірець, який перебував у натовпі і сумнівався у святості митрополита Петра, раптово вражений був баченням. Бачив він, як живий святитель сидить на одрі і на обидві сторони благословляє народ. Через двадцять днів після поховання святителя біля його труни почалися чудові лікування різних хвороб. Великий князь Іван Данилович поспішив записати ці чудеса та передав рукопис до кафедрального Володимирського собору. З того часу почали вшановувати митрополита Петра як святого.

У 1328 році до Росії прибув новий митрополит Феогност, який утвердив перенесення митрополії з Володимира до Москви. Протягом кількох років він, упевнившись у чудотвореннях свого попередника, згідно зі статутом Церкви, зробив відкриття мощів новоявленого угодника і встановив на честь нього свято для всієї Російської православної церкви.

Незабаром почало збуватися пророцтво святителя – Москва стала височіти і досі з любов'ю шанує пам'ять першого свого митрополита. Бережно зберігаються в Успенському соборі Кремля його нетлінні мощі та ікони, ним написані, і дерев'яне пастирське жезло з написом на срібному обідку: «Смиренний Петро митрополит всієї Русі». У колишній патріаршій, нині Синодальній ризниці знаходиться його невелика овальна панагія – ікона Богоматері, що носиться на грудях, – символ архієрейської гідності.

…Під час нашестя Тохтамиша татари розкрили гробницю святого Петра, думаючи знайти в ній скарби. З того часу його мощі зберігалися відкрито. Але після нашестя поляків, які викрали дорогоцінну срібну раку, мощі були покладені під спудом. спудом, але на свічнику». Наполеон теж пограбував гробницю, і вона знову виявилася осквернена. Але мощі митрополита залишалися і залишаються нетлінними. Тому, хоч би що трапилося, Москва перебуває під високим покровительством свого першого святителя митрополита Петра. Так було й так.

Пам'ять святого Петра святкується 21 грудня, в день преставлення, 24 серпня, на згадку про перенесення мощів у новозбудований Успенський собор у 1479 році, і 5 жовтня – у день спільної пам'яті святителям московським Петру, Алексію, Іоні, Пилипу та Гермогену.

Петро Мітрополіт - російський церковний діяч, митрополит всієї Русі, святий.

Біо-графічні свідчення Петра в основному представлені в 2 редакціях його Життя: короткої, складеної єпископом Ростов. ським Про-хо-ром (1327), і про-стран-ной, під-го-тов-лен-ної митрополитом Ки-ев-ским і всієї Ру-сі Кі-пріа-ном (кінець XIV століття). Час ро-ж-де-ня Петра оп-ре-де-ля-є-ся на ос-но-ва-ні того, що він був висунутий кан-ді-да-том в мі-тро-по-лі-ти близько 1305 року, а за цер-ков-ною прак-ти-кою мі-тро-по-лі-том можна було стати не раніше 35-річ-ня -го воз-рас-та. Судячи з того, що в 7 років Петро був відданий навчатися гра-мо-ті, а пізніше зміг ос-но-вати свій мо-на-стир, він про-ис- ходив із со-сто-тель-ної сім'ї, але не бо-яр-ської, по-скільки його батько, Федір, упо-ми-на-ет-ся в різних ред-дак- ци-ях Жи-тия ми-тро-по-лі-та Петра без от-че-ст-ва. Можливо, Федір був во-ен-ним чи хо-зяй-ст-вен-ним слу-гою га-лицьких кня-зей Да-ні-ла Ро-ма-но-ві-ча і його сина на Лева Да-ні-ло-ві-ча або вла-ди-ми-ро-во-лин-ського князя Ва-силь-ко Ро-ма-но-ві-ча. У 12 років Петро, ​​який досяг за середньовічними мірками скоє-но-ле-тя, по-сту-пив у мо-на-стир і пізніше прийняв там постриг. Примір-но в 1290-х роках на Во-ли-ні, не-да-ле-ко від міста Белз, на річці Ра-та (лівий приплив річки Західний Буг), він ос-но- вал мо-на-стир, головний храм ко-то-ро-го був по-свя-щен Пре-об-ра-же-ню Гос-під-ню.

Услід-ст-віе пе-ре-не-се-ня в 1299 році мі-тро-по-лі-том Ки-єв-ським і всієї Ру-сі Мак-сі-мом мі-тро-по-лич-ї ка-фед-ри з Кия-ва у Вла-ді-мир-на-Клязь-мі в 1303 за іні-ціа-ти-ве га-лиц-ко-го князя Юрія Льво-ві-ча кон-стан- ти-но-польським пат-рі-ар-хом у Га-лі-ції була створена осо-бая Га-лиць-ка ми-тро-по-лія. Після кон-чини близько 1305 року першого га-лиць-кого митрополита Ні-фон-та князь Юрій Левович вибрав кан-ді-да-том на ва-кант-ну ка-фед-ру ігу-ме-на Рат-ського-го Спа-со-Пре-об-ра-жен-ського монастиря Петра і відправив його для поставлення в Кон- стан-ти-но-поль. Там Петро зіштовхнувся з прибувшим з Північно-Східної Русі кан-ді-да-том на Київську (загально-російську) мітрополію ігу -ме-ном Ге-рон-ті-єм, по-сла-ним великим князем вла-ді-мир-ським Мі-хаї-лом Яро-сла-ві-чим після смер-ти у Вла-ді-ми -ре в грудні 1305 митрополита Мак-сі-ма. З-бі-гаю, з од-ної сто-ро-ни, роз-ко-ла Руської церкви, ко-то-рий міг про-ізой-ти при по-став-лі-ні од-но-вре -мен-но двох ми-тро-по-лі-тів, з дру-гою - не-до-воль-ст-ва га-лиц-ко-го князя Юрія і мож-но його збли-же -ня з като-лічної Поль-шою, пат-рі-арх Кон-стан-ти-но-польський Афа-на-сій I (1289-1293, 1303-1309 роки), ве-ро-ят -але, не без ко-ле-ба-ній, лі-том 1308 року ру-ко-по-ло-жил в епи-ско-пи і по-став-віл ми-тро-по-лі-том на гла -ве Російської церкви Петра.

По-се-тив після-ставлення західноросійські єпархії, Петро в 1309 році прибув у Владимир. У тому ж році він поставив ар-хі-епі-ско-пом Нов-городським Да-ві-да. Великий князь вла-ди-мир-ський Мі-ха-іл Яро-сла-вич не лучив у ли-це Петра за-ві-сі-мо-го і дру-же-ст-вен-но- го цер-ків-но-го дія-те-ля, ко-то-рий під-дер-жи-вал би його в реа-лі-за-ції по-лі-тичних планів по ук-ре-п -ле-нія ве-лі-ко-кня-же-ської влади і ог-ра-ні-че-ня влади інших кня-зей Північно-Східної Ру-сі. Об-ла-дая тверд-дим і ре-ши-тель-ним ха-рак-те-ром, Петро не схильний був по-та-кать великому кня-зю і вико-ри-вати Церкву у його ін-те-ре-сах. Ви-пи-ти-ва не-до-воль-ст-во новим ми-тро-по-лі-том, Мі-ха-іл Яро-сла-вич за-ста-вил за-ві-сі- мих від не-го цер-ков-них ієрархів на-пи-сати жа-ло-би на Петра кон-стан-ти-но-поль-ському пат-рі-ар-ху. У них Петро ви-ня-ся в по-пра-нии цер-ков-них ка-но-нов: по-став-ле-ні-ях на цер-ков-ні долж-ності за пла- ту, бла-го-сло-ве-ні-ях бра-ків лю-дей, со-сто-я-щих у близькой сте-пе-ни род-ст-ва, тощо. Після довгих пе-ре-го-во-рів з пат-ри-ар-ха-том над Петром був на-зна-чений суд, ко-то-рий со-сто-ял-ся в кінці 1310 - На початку 1311 років у Пе-ре-яс-лав-ле (За-лес-ском). На суд при-би-ли пред-став-тель кон-стан-ти-но-поль-ського пат-рі-ар-ха, багато російських князів, але да-ле-ко не всі російські ие-рар-хи. Не дивлячись на те, що суд про-ходив у ве-лі-ко-кня-же-ському го-ро-ді, він не під-твердив про-ви-ня-ний проти Петра , ін-спі-рі-ро-ван-них великим кня-зем. Петро зберіг сан, але зі своїх кафедр були зміщені два епіскопи, сторони Петра.

Петро став орієнтуватись на московських князів, політичних протиків тверських князів, до будинку ко-зей. то-рих при-над-ле-жал великий князь Мі-ха-іл Яро-слав-віч. У 1312 році, коли Мі-ха-іл Яро-слав-віч на-ходив-ся в Ор-ді, Петро під загрозою від-промінювання від Церкви за-пре- -тил його стар-ше-му сину, князю Дмитру Мі-хай-ло-ві-чу Гроз-ні Очі, ід-ти по-хо-дом на Нижній Нов-город, ко- то-рий за-хва-ти-ли мо-с-ков-ські князі. У тому ж році Петро змістив єпископа Са-рай-ського І-маї-ла, по-ставивши на його місце Вар-со-но-фія. У 1313 році Петро їздив в Ор-ду до тільки-но що прийшов до влади ха-ну Уз-бе-ку (як-би ви-даний Уз-бе-ком Петру яр-лик, со-дер-жав-ший більші льго-ти Російської церкви, яв-ля-є-ся фаль-си-фі-ка-том XVI століття). Великий князь Мі-ха-іл Яро-сла-вич об-ра-тил-ся з но-ви-ми про-ви-не-ня-ми проти Петра до пат-ри-ар-ху Кон-стан- ти-но-поль-ського Ні-фон-ту I (1310-1314 роки). Пат-рі-арх бла-го-схил-но сприйняв прохання кня-зя і до-го-во-р-ся з ним про суд над Петром у Кон-стан-ти-но- по-ле; але від-став-ка патрі-ар-ха в 1314 році врятувала Петра від нового суду.

У 1317 році Мі-ха-іл Яро-сла-віч ви-ну-ж-ден був ус-ту-пити вла-ди-мир-ський ве-лі-ко-кня-же-ський стіл під-дер-жи -вав-ше-му Петру мо-с-ков-ському князю Юрію Да-ні-ло-ві-чу. У тому ж році великий князь литовський Ге-ді-мін добився від ділу литовських єпархій від російських митрополитів. Після 1317 року при підтримці Москви ці єпархії знову були під чині Петру. У 1322 році великим кня-зем вла-ді-мир-ським став Дмитро Михайло Грозні Очі. Петро об-ра-тил-ся до нього і до всіх тве-ри-чам з по-сла-ні-єм про по-слу-ша-нии і от-ка-зе від мес-ти мо-ск- ві-чам за смерть в Ор-де князя Мі-хаї-ла Яро-сла-ві-ча. Ві-ро-ят-но, це по-сла-ня во-зи-ме-ло си-лу. Од-на-ко коли в 1325 році Юрій Да-ні-ло-віч був убитий в Ор-де Дміт-рі-єм Гроз-ні Очі і великим кня-зем став брат по-слід-не-го - Алек -сандр Мі-хай-ло-віч, Петро не ри-ск-нув залишатися у Вла-ді-мі-ре і переїхав до Москви під захист бра-та Юрія Да-ні-ло-ві-ча - московського князя Іва-на I Да-ні-ло-ві-ча Ка-лі-ти. У Москві Петро поставив на новгородську кафед-ру архієпископа Мої-сея. Князь Іван I Ка-ли-та ви-ділив Петру в Кремлі, поблизу Бо-ро-вицьких воріт, великий двір і за його совє-ту почав будувати в Мо-ск-ве першу кам'яну церкву - Успенський собор, в якому Петро заклав собі гробницю. Після смерті Петра був по-хо-ро-нен в не-до-стро-ен-ному Ус-пен-ском со-бо-ре.

Петро залишив кілька послань, головним чином дух-вен-ст-ву, в яких закликав до спостереження моральних норм , від-ка-зу від ве-де-ня фі-нан-со-вих опе-ра-цій, п'ян-ст-ва та інших по-зо-ря-щих ду-хо-вен-ст-во по- ступ-ків. Петро ввів пра-ви-ло, згід-но до-то-ро-му вдові свя-щен-ні-ки від-стра-ня-лися від бо-го-слу-же-ня і долж- ми б-ли по-стри-гать-ся в мо-на-хи. Хо-тя це правило не ос-но-ви-ва-лося на цер-ков-них ка-но-нах, з часом воно по-лу-чи-ло роз-про-стра -не-ня не тільки в Російській церкві, але і в інших церквах.

Князь Іван I Ка-ли-та, ви-со-ко ці-нив-ший дія-ність Петра і його со-дей-ст-во мо-с-ків-ським князь-ям, до-бив-ся його місцевої ка-но-ні-за-ції на Вла-ді-мир-ському со-бо-ре 1327 року і об-ще-цер-ков-ної - на Кон-стан-ти-но- польському со-бо-рі 1339 року. Па-м'ять Петра по ка-лен-да-рю Російської пра-во-слав-ної церкви - 24 серпня (6 вересня), 21 грудня (3 січня), у со-бо-рах мо-с-ків- ських і во-лин-ських святих, у со-бо-ре свя-ти-телів мо-с-ків-ських.

І Іоанном Златоустом. Головний подвиг Петра - боротьба за єдність Російської держави і благословення Москви як збиральниці Російської землі.

Народився на Волині у другій половині XIII століття від благочестивих батьків Феодора та Євпраксії. Згідно з житієм святого, ще до народження сина в сонному баченні Господь відкрив Євпраксії благодатну обраність її сина. Оповідають, що Петро з дитинства був недорікуваний і вельми незрозумілий, але, завдяки чудовому явищу якогось святого чоловіка, «відкрилися уста Петрови і осяяли думки світлом». У 12 років Петро вступив до монастиря. На той час він успішно вивчив книжкові науки і з особливою ревнощами став виконувати монастирські послухи. Багато часу приділяв майбутній святитель уважному вивченню Святого Письма і навчився іконописання. Ікони, написані ченцем Петром, лунали братії і християнам, які відвідували монастир. Його авторству належить перша московська чудотворна ікона, що отримала назву «Петрівська». За доброчесне подвижницьке життя ігумен обителі висвятив ченця Петра в сан ієромонаха.

Після багаторічних подвигів у монастирі ієромонах Петро, ​​випросивши благословення ігумена, залишив обитель у пошуках відокремленого місця. На річці Раті він поставив келію і став подвизатися в безмовності. Згодом дома подвигів утворився монастир, названий Новодворским. Для іноків, що приходили, був збудований храм в ім'я Спаса. Вибраний ігуменом, Петро лагідно наставляв духовних чад, ніколи не гнівався на ченця, що провинився, словом і прикладом повчав братію. Про доброчесного ігумена-подвижника стало відомо далеко за межами обителі. Нерідко до монастиря приходив князь Галицький Юрій Львович, щоб почути духовні настанови святого подвижника.

Одного разу обитель відвідав митрополит Максим, який обходив Руську землю зі словом повчання та настанови. Приймаючи святительське благословення, ігумен Петро приніс у дар написаний ним образ Успіння Пресвятої Богородиці, перед яким святитель Максим до кінця свого життя молився за спасіння довіреної йому Богом Руської землі.

1299 року митрополит Максим остаточно залишив Київ і оселився у Володимирі на Клязьмі. Невдоволений цим великий князь Галицький Юрій Львович захотів мати свого власного митрополита. З цією метою він обрав Петра і відправив його до Константинополя для посвяти; але саме тим часом помер митрополит Максим (1305), і патріарх Опанас присвятив Петра над митрополити Галицькі, а всієї Русі.

У той же час тверський князь Михайло Ярославович направив до патріарха Константинопольського свого сподвижника і однодумця ігумена Геронтія з проханням поставити його на кафедру Російської митрополії. Геронтію, що пливло Чорним морем, вночі під час бурі з'явилася Божа Матір і сказала: «Дарма трудишся, сан святительський не дістанеться тобі. Того, хто написав Мене, Ратського ігумена Петра, буде зведено на престол Російської митрополії». Слова Божої Матері точно здійснилися.

Патріарх Константинопольський Афанасій I з Синодом звів на Київську та всієї Русі митрополію Петра, передавши йому святительські шати, жезли та ікону, привезені Геронтієм. По поверненні на Русь в 1308 митрополит Петро протягом року перебував у Києві, але занепокоєння, що загрожували цьому місту, змусили його, за прикладом попередника його, Максима, жити у Володимирі на Клязьмі, куди він і переїхав у 1309 році.

У цей час точилася боротьба за великокнязівську гідність між Михайлом Тверським та Юрієм Московським. Митрополит Петро прийняв бік останнього, внаслідок чого було зведено на святителя звинувачення перед Патріархом з боку тверського єпископа Андрія. Для суду над святителем Петром був скликаний в 1313 собор у Переяславі, який визнав звинувачення Андрія наклепом.

Багато труднощ зазнав першосвятитель у перші роки управління Російською митрополією. У Російській землі, що страждала під татарським ярмом, не було твердого порядку, і святителю Петру доводилося часто міняти місця свого перебування. У цей період особливо важливими були праці та турботи святителя про утвердження в державі істинної віри та моральності. Під час постійних об'їздів єпархій він невпинно повчав народ і духовенство про суворе збереження християнського благочестя. Ворогуючих князів він закликав до миролюбності та єдності.

Цей лагідний архіпастир умів бути і суворим. Він позбавив єпископського сану Ізмаїла Сарського, без сумніву, за важливий злочин щодо Церкви чи Вітчизни, і віддав анафемі одного небезпечного єретика, Сеїта, викритого ним у богопротивному розумінні, але не хотів розкаятися.

Через 13 років, у 1339 році, за святителя Феогноста, він був зарахований до лику святих. Біля труни святителя князі цілували хрест на знак вірності великому князю Московському. Як особливо шанований покровитель Москви святитель закликався у свідки під час укладання державних договорів. Новгородці, які мали право обирати собі владик у Святої Софії, після приєднання до Москви за Івана III клятвенно обіцяли ставити своїх архієпископів лише біля труни святителя Петра чудотворця. При труні святителя звинувачували і обиралися Московські первосвятителі.

Про Петра постійно згадують російські літописи, жодне значне державне починання не обходилося без молитви біля труни святителя Петра.

1 липня 1472 року при перебудові Успенського собору було знайдено його нетлінні мощі.

Перенесення мощів святителя Петра було після освячення новозбудованого Успенського собору, 24 серпня 1479; святкування 1 липня було скасовано.

Відоме також святкування прояву мощів святителя Петра (4 серпня) з нагоди явлення дружині Іоанна Грозного цариці Анастасії. Святитель Петро з'явився цариці Анастасії і не дозволив нікому розкривати свою труну. Він наказав запечатати труну печаткою та встановити свято.

Від святителя Петра збереглося три послання. Перше до священиків з умовлянням гідно проходити пастирське служіння, старанно пасти духовних чад. Воно закінчується викладом церковного законоположення про вдових священиків: з метою огородження їх від нарікання та спокус їм пропонувалося поселятися в монастирях, а діти мали визначатися на виховання та навчання до монастирських шкіл. У другому посланні святитель Петро закликає священиків бути істинними пастирями, а не найманцями, піклуватися про прикрасу себе християнськими та пастирськими чеснотами. У третьому посланні святитель Петро знову дає настанови священикам про їхні пастирські обов'язки, а мирян умовляє виконувати заповіді Христа.